ЧУДОТВОРНА ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ “ВОЛИНСЬКА”
Волинська чудотворна ікона Божої Матері нині зберігається в Національному художньому музеї України в Києві. Будучи одним з найцінніших скарбів образотворчого мистецтва, Волинська ікона, перш за все, є явище Горішнього світу, один з найдосконаліших образів Первообразу – Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа і Його Пречистої Матері і Приснодіви Марії.Волинська ікона представляє собою нерозривний зв’язок поколінь і традицій Православної Церкви, живий зв’язок між різними митрополіями і народами Південної і Східної Європи.
Південноросійські іконописці після навали монголо-татарської орди відновили спілкування з найбільшими православними центрами, в тому числі з вогнищами іконописання (в Візантії, Болгарії, Сербії). Чудотворна ікона Божої Матері Волинська якраз свідчить про тісні зв’язки з Македонією і Сербією. Як і в охридських іконах Пресвятої Богородиці, лик Цариці Небесної статичний, погляд суворий (правда, неможливо не помітити ніжності в Її очах), ніс витончений і видовжений, невеликі уста щільно зімкнуті і також висловлюють твердість.
Щодо часу написання чудотворного образу існують кілька припущень. Відповідно до одного з них ікона написана приблизно 1289 році для кафедрального собору на замовлення князя Мстислава Даниловича. Згодом чудотворна ікона опинилась в луцькому храмі Покрови Пресвятої Богородиці, побудованому в XV столітті. Інша версія часу написання Волинської ікони початок XIV століття.
Мистецтвознавці відносять Волинську ікону до творів місцевої іконописної школи, хоча і відзначають охридськи і балканський вплив. Справжнє походження її невідомо, можливо, якесь відношення до її створення мав видатний іконописець свт. Петро, майбутній митрополит Московський. Святитель був ігуменом Спаського монастиря на р. Ратне близько урочища Новий Замок. Онук Данила Галицького Юрій Львович направив ігумена в Константинополь для висвячення на митрополита. У 1308 року патріарх Константинопольський Афанасій поставив Петра в митрополити всія Русі. Подвижник для окормлення пастви об’їздив всю Волинь і Галичину, потім оселився на півночі Русі – спочатку у Володимирі, потім в Москві. За Промислом Божим він і спочив у Бозі в недобудованому Свято-Успенському соборі (1326 рік). І відразу після кончини великого святителя Московського у його труни стали відбуватися чудесні зцілення …
Не менш прославився свт. Петро Московський і як іконописця. Літописи та інші джерела датують чималу кількість написаних святителем ікон коли він проживав на Південній Русі: тут написані, зокрема, образи Христа Спасителя, Богородиці і праведників. Одну зі своїх ікон Божої Матері свт. Петро подарував Київському митрополиту Максиму, який в цей час вже жив поза Києвом. Про цю ікону відомо, що вона користувалася шануванням і до XV століття зберігалася в Новгородському Софійському соборі. У 1471 році перед святим образом молився великий князь Іван III, дід царя Івана Грозного, потім ікона згадується в актах на обрання царем Бориса Годунова.
Інша ікона Пресвятої Богородиці, також написана свт. Петром в Спаському Новодворецком монастирі, перебувала в Успенському соборі Єлецького Чернігівського монастиря, звідки її перенесли в 1660-х роках в Благовіщенський Сурожский монастир Чернігівської губернії.
З найбільш відомих творів святителя володимиро-московського періоду слід виділити наступні: в Успенському соборі у Володимирі-на-Клязьмі зберігалася його ікона Новгородської Богоматері, ікона Успіння – в Успенському соборі м. Одна з багатьох, написаних святителем і чудотворцем
Петром Московським ікон Божої Матері перебувала в Мінському соборі. Надзвичайна поширеність іконопису святителя свідчить про високий його авторитет як іконописця і подвижника Церкви Христової. Все це дозволяє віднести святителя Петра до найбільших Руських творців ікон, якими були прп. Аліпій (Алімпій) Києво-Печерський, Феофан Грек, Данило Чорний, прп. Андрій (Рубльов) і Діонісій.
Дуже ймовірно, що пензлю великого святителя належить також знаменита ікона з Успенського собору Московського Кремля «Спас – Недремне Око». Мистецтвознавці датують цю ікону початком або першою половиною XIV століття, і написати її не міг, як вважають вчені, уродженець північного сходу Русі. Втім автором ікони міг бути візантієць, але найбільш імовірно, що це був житель або уродженець Південно-Західної Русі. А оскільки найвища майстерність в усі часи було явищем порівняно рідкісним, то авторство свт. Петра можна вважати майже доведеним.
Правда, деякі дослідники відзначають схожість «Спаса – Недремне Око» з відповідним візантійським чином в «Кахрие Джамі», але стилістичний порівняльний аналіз дозволяє датувати образ якраз часом розквіту іконописної діяльності свт. Петра Московського. Крім ікони Волинської Божої Матері, на початку XIV століття на південному заході Русі були написані лише два образи, що дійшли до наших днів. Це ікона Покрова Божої Матері і Свенская Богородиця (Остання написана в Києві або неподалік від Києва, у всякому разі, не на Галичині, де знаходився Новодвірський монастир)