Чудотворний образ Божої Матері “Скорботна” Кременецька. Свято-Богоявленський Кременецький жіночий монастир.
Чудотворний образ Божої Матері “Скорботна” Кременецька здавна шанується віруючими. Він, як і викрадений оригінал, також древній, написаний на полотні. Втім, документально невідомо, як і коли він принесений в обитель, відомо лише, що вже в кінці XIX століття один з чотирьох храмів монастиря був освячений в ім’я «Скорботної Богородиці», а, значить, до цього часу образ вже був прославлений.
Під час богоборчих гонінь і закриття обителі ікона була перенесена в Почаївську Лавру і поміщена в «теплій» церкві Похвали Божої Матері. Образ був укріплений в центрі іконостасу на спеціальному механізмі, як і чудотворна Почаївська ікона, і спускався для поклоніння братії і богомольців; в Похвальній церкві в будні дні читалися вечірнє правило і північна відправа. Коли Кременецька обитель відроджувалася, чудотворний образ 26 серпня 1990 року по благословенню архієпископа Тернопільського і Кременецького Лазаря був урочистим хресним ходом перенесений до Богоявленського монастиря. Йшли роки … Обитель була повністю відновлена. Розписаний храм, відбудована дзвіниця. Почалися розмірені будні чернечого життя. Але в ніч на 6 червня 2001 року, на третій день святкування Пресвятої Трійці, в обителі сталася несподівана трагедія: невідомими святотатцями чудотворний образ був викрадений. Викрадена була сама ікона, а кіот з коштовностями злодії не чіпали. Невтішне горе спіткало сестер. Щодня служили молебні, акафісти; з ласки Божої в обителі був інший, також шанований, чудотворний список ікони. За розміром ідеально підійшла риза. Список був поставлений на місце викраденого образу, і багато сестер і парафіяни по простоті душевній дякують Господу і Його Пречистій Матері вважаючи, що повернулася зникла ікона.
Кременецький монастир був заснований в 1633-1637 роки з благословення свт. Петра (Могили, l647), митрополита Київського, працями волинських вельмож Данила Малинського і Лаврентія Древинського, виклопотав у короля Владислава IV дозвіл на заснування в Кременці обителі, церковного братства, госпіталю і друкарні. До цього часу Кременець був відомим і древнім містом, колишньою резиденцією королеви Бони, про яку свідчать руїни колись неприступного замку. І сама обитель, і братство, і друкарня, що працювали при чоловічому монастирі, чимало сприяли утвердженню православної віри в Кременці і його околицях. Але в XVIII столітті уніати все-таки відібрали обитель (за різними даними, в 1701 або 1 725 роках). Обителлю заволоділи василіяни, які в 1807 році передали будівлі монастиря Кременецькому ліцею; в тому ж році Богоявленський монастир був переведений в північну частину міста, де знаходиться і понині.
Тільки в 1865 році Богоявленська обитель була відновлена, правда, спочатку вона була приписана до Загаєцького св. Іоанна Милостивого монастиря.
У ті роки, коли західноукраїнські землі перебували під владою Польщі, а в Росії лютували гоніння більшовиків, Кременецька обитель переживає нову славну сторінку своєї історії. У 1919 році тут з ініціативи Кременецького єпископа Діонісія (Валединського) була заснована семінарія, з 1927 року офіційно називалася «Державної Православної Духовної Семінарії». Вона перебувала при монастирі до 1939 року, т. Е. До часу встановлення радянської влади.
Єпископ Кременецький Діонісій, майбутній митрополит і Першоієрарх Православної Церкви в Польщі, благословив проведення волинського Єпархіального з’їзду через спроби розколу Церкви так зв. Варшавською Церковною Радою. Вся діяльність архіпастиря Діонісія була спрямована на збереження канонічної Церкви, яку намагалися захопити в свої руки як монархісти, так і українські націоналісти. З 1934 року в Кременецькому монастирі знаходилася резиденція архієпископа Олексія (Громадського), що згодом став Екзархом всієї України і продовжив архіпастирським діяльність митр. Діонісія. Митр. Алексій був вбитий 7 травня 1943 року і похований в Кременецькому монастирі біля дзвіниці (пізніше був перепохований на монастирському кладовищі).
У 1953 році Богоявленський монастир став жіночим, в нього перевели черниць Свято-Нікольського монастиря з с. Обич Шумського району Тернопільської області. Кременецькі монахи в той же час були розселені по інших обителях. Однак незабаром, через два роки, обитель, в якій налічувалося 65 сестер, була закрита, при цьому частина сестер переселилися в Корецький монастир. Монастирське майно, в т.ч. бібліотеку, було розкрадено. У Богоявленському храмі влаштований спортзал, в житловому корпусі розмістилася лікарня, дзвіниця була спалена … З милості Божої в даний час обитель повністю відродилася.
За стриманим розповідями сестер від чудотворної ікони і в даний час відбуваються чудеса. Відомі кілька випадків зцілення немічних в лікарні, розташованої на території обителі. Також влітку 2002 року в обителі під час читання акафісту Божої Матері «Всіх скорботних Радість» зцілилася від психічної хвороби прихожанка київського храму Святителя Феодосія Чернігівського Ірина Пономарьова, згодом сама про це розповіла сестрам.
Крім чудотворної ікони Кременецької ( «Скорботної»), яка прикрашала Похвальну церкву, в Почаївській Лаврі в печерній церкві прп. Іова Почаївського зберігалися ікони афонського письма: ростовая ікона свт. Миколая, Божої Матері Іверської, Похвали Божої Матері, «Цар Слави». Всі вони написані на великих дошках розміром приблизно 1, 20 на 0, 80 м. Вони і в даний час привертають безліч віруючих – і паломників, і жителів Кременця.