Чудотворні ікониЧУДОТВОРНА ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ САМАРСЬКА

ЧУДОТВОРНА ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ САМАРСЬКА  відома з 1736 року, коли запорізькі козаки принесли її в Миколаївський Новокайдакської храм зі сходу.

Ікона Божої Матері Самарська – головна святиня Самарського Пустинно-Миколаївського чоловічого монастиря міста Новомосковська. У 1736 році запорозькі козаки привезли зі Сходу ікону Божої Матері «Всіх скорботних Радість». Як великий скарб зберігалася вона в Січовій церкві. Із Запорізької Січі близько 1770 року ікона була перенесена в містечко Нові Кайдаки поблизу Катеринослава і стала іменуватися Новокайдакською. Після будівництва храму на річці Самара ікона отримала назву Самарської.
Влітку 1804 року святиню перенесли до Катеринослава, а в 1807 році з благословення архієпископа Платона – в Самарській монастир, заснований в 1672 році. Обитель дуже своєрідна: під нею розташовані підземні приміщення, зокрема, під Спасо-Преображенським храмом знаходиться підземна церква в ім’я святих мучеників Кирика та Іуліти. Всі стіни древнього суто чернечого храму, куди не було доступу мирянам, в той час були розписані. Корпуси та храми в монастирі щільно прилягають один до одного, об’єднуючись як би в єдиний комплекс, під яким на глибині 3-4 метрів розташована система підвалів. Вважається, що тут у давні часи ховалися запорожці. За переказами під монастирем колись існував також таємний хід до берега річки.
У 1927 році монастир був закритий і перетворений в будинок-інтернат, а розписи печерного храму – знищені. Святу ікону після закриття монастиря перевезли в Свято-Троїцький собор, і в 1931 році вона була загублена.
Під час Великої Вітчизняної війни храм Георгія Побідоносця згорів, залишився один фундамент. З 1941 по 1958 роки в монастирі жили німці-колоністи, потім репресовані. Тоді ж були знесені куполи з храмів, підірвана дзвіниця. З 1958 по 1980 роки в обителі розміщувався будинок престарілих ветеранів-металургів, з 1980 по 2000 роки – інтернат для дітей-інвалідів від народження, в ньому проживало до 200 сиріт.
У 1989 році, на свято Стрітення Господнього (це був день відкриття собору), ікона повернута в обитель. Весь цей час вона зберігалася на горищі будинку, де таємно проживали колишні черниці Свято-Іосіфовського жіночого монастиря. Після кончини матінки були поховані на центральному Вороновському кладовищі Новомосковська, і в подяку за збереження святині парафіяни собору доглядають за могилами, а священнослужителі здійснюють там панахиди.
Після 2001 року територія Пустинно-Миколаївського монастиря повністю звільнена і передана братії під управлінням намісника ігумена Досифея. У день святкування ікони «Всіх скорботних Радість» чудотворний образ обносять навколо монастиря хресним ходом.
Навколо ікони на оксамитовому тлі видно сліди від так званих «привісок» – зображень різних частин тіла людини – рук, ніг, серця. Їх виготовляли з дорогоцінних металів і залишали в давнину люди на знак вдячності за отримані зцілення.
Злодії викрали ці зображення, однак, не наважились взяти саму ікону.