Чудотворні ікониІкона Богородиці “Троєручиця” в Святогірському чоловічому монастирі

Ікона Богородиці “Троєручиця” в Святогірському чоловічому монастирі.

На правому березі річки Сіверський Донець серед рідкісної краси природи тулиться дивовижна чернеча обитель – Свято-Успенський Святогірський чоловічий монастир. Цей край ще задовго до хрещення Русі був християнським, і тут, в Свято Покровському храмі, на опорній колоні розташована ікона Богородиці «Троєручиця», та так високо від підлоги, що прикластися до неї не завжди можливо.  Про святий образ, написаному в XIX столітті (привезений він з Молдавії як дарунок монастирю), є кілька переказів, всі вони – про чудесну допомоги стражденним.
Один високопоставлений чиновник з Донецької області страждав від хвороби руки. За рекомендацією когось із братії він замовив молебень перед іконою, помазав руку маслом з лампадки над іконою Матері Божої «Троєручиця» і через короткий час отримав повне зцілення. На знак подяки ним було замовлено і пожертвувано на ікону відлите із золота мініатюрне зображення ручки у вигляді підвіски на ланцюжку. Жінка з переломом руки після операції довгий час страждала від безперервної болю. Помазавши маслом від лампади, отримала повне зцілення.
Переказ відносить заснування Святогірської обителі до часів іконоборчої єресі, яка спалахнула в Візантійської імперії в VIII столітті. Ченці багатьох грецьких обителей, рятуючись від переслідування іконоборців на околицях імперії, в північному Причорномор’ї, засновували уздовж водних артерій Дону та Сіверського Дінця печерні монастирі, частина яких збереглися до наших днів: Дивногірський, Костомарівський, Білогірський, Шатріщегірский та ін. В 1-му томі історії Руської Церкви митрополита Макарія вказується, що жили тут хозари, які переважно складалися з слов’янських племен, вже в середині VIII століття мали свого єпископа затворника Сосфенского, засланого в Херсон за іконошанування. Через століття грецький імператор Михайло на прохання хозар послав свв. Кирила і Мефодія в Хазарію, тому що «бяху тамо жидове крестьянскую веру вельми хуляще». Після неодноразових жарких дебатів з хозарами, сарацинами і особливо євреями брати з Божою допомогою досягли мети свого посольства – сам князь, його бояри і безліч народу увірували в Христа і прийняли Святе Хрещення.
В XI-XIV століттях на території краю, в безпосередній близькості від Святих Гір, існує як серія дрібних поселень, так і великий центр – Царино городище, частина жителів яких сповідували християнство за грецьким обрядом. Неодноразово Святі Гори згадуються в історичних документах XVI століття, таких як Московські і Львівські літописи. В цей час Святогірський монастир, будучи крайнім російським поселенням в степу, неодноразово піддавався руйнуванню з боку татар, і був майже повністю знищений в роки радянської влади.
Нарешті, передбачене Святогірськими старцями  відродження відбулося в 1992 році. В даний час у  обителі є три наземних і три печерних храми, дві дзвіниці, на головній з них 17 дзвонів, причому вага найбільшого – «ігуменського» дзвону більше 6 тонн. Зберігся з кінця XVII століття над залишками стародавнього печерного храму, що на вершині Святої Скелі, надбудований храм святителя Миколая. Він не має подібних собі по красі і оригінальності споруди. Печерні ходу протяжністю близько одного кілометра – з каплицями, усипальницями, келіями шануються як святиня, крім них в монастирі зберігається чудотворний образ Божої Матері Святогірська, мощі прп. Іоанна-затворника, мощевики з частками мощей багатьох святих, серед яких мощі св. Іоанна Предтечі, євангелістів, а також частина Животворящого Хреста Господнього.
Краса і пишність храмів, стрункий братський спів, велична краса монастирських служб, різноманітність церковних дзвонів, древні печери, чудотворні ікони та святі мощі, Миколаївський храм, що приліпився до Святої Скелі, та й сама велич Святих Гір, що омиваються сріблястими потоками Північного Дінця, – все це мимоволі торкається душі і наповнює тихою радістю серця людей, з вірою прибігаючим в цю святу обитель.
Тих, хто приїжджає в обитель прочан годують безкоштовно, по можливості надають готель. Богослужіння відбуваються щодня.
Великої цінністю обителі є вцілілі мощі прп. Іоанна Затворника Святогірського, який відновив у XIX столітті давні подвиги затворників Києво-Печерських. До цього він жив 11 років в Глинській пустині. У числі 12 ченців з ігуменом Арсенієм (Мітрофановим) він був в 1844 році переведений в Святогірську пустинь і пострижений з ім’ям Іоанникій (Іоанн – схимницьке ім’я подвижника).
Молитовне правило отця  Арсенія він здійснював наступне: в добу клав по 700 земних поклонів, 100 поясних, читав 5000 молитов Ісусових 1000 Богородичних, читав акафіс Ісусу Найсолодшому, Богородиці і Страстям Христовим, молився про живих і покійних братам і благодійників, щомісяця причащався святих Христових Тайн. Проживши в затворі без виходу 2, 5 року, ієромонах Іоанникій був пострижений в схиму 23 серпня 1852 в віці 57 років.
29 грудня 2003 року відбулося акт остаточної передачі будівель, споруд і землі, які історично належали монастирю. В даний час в обителі трудиться понад 100 осіб. Відновлено два скити – Всіхсвятих і прпп. Антонія і Феодосія Печерських. 9 березня 2004 року  рішенням Священного Синоду УПЦ, вислухавши рапорт Високопреосвященнійшого Іларіона, митрополита Донецького і Маріупольського, керуючого Горлівської єпархії, затвердив рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю статус Лаври.