Біблійні сюжетиСтворення Адама, вигнання з раю.

Створення Адама, вигнання з раю.

Ікона написана на підготовленій дошці (липа), просякнута антисептиком, покрита паволокою та левкасом (іконописним грунтом). Живопис виконаний в техніці яєчна темпера. Всі фарби мають природнє походження (мінерали, напівдорогоцінне каміння) та виготовляються нашими майстрами власноруч. Золочення виконано вручну з листового сусального золота 950 проби.

Старовинні технології та натуральні матеріали забезпечують довге життя іконі.

Гачки до наших ікон виготовлені талановитим ковалем за традиційними технологіями кузні. 

Також існує можливість оздобити ікону кіотом або капсулою для святині (мощевиком).

Для зручності зберігання та транспортування ікони розроблений спеціальний текстильний чохол, який дозволяє захистити живописну поверхню від ушкоджень. 

Ікони створена за канонами православної церкви.

Ікони освячено в іконописній майстерні “Небо на землі”

Якщо Вам до душі цей образ і виникло бажання придбати ікону, зв’яжіться з нами

Створення Адама, вигнання з раю.

І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею. (Буття 2:7)

Людина – це особливе творіння Бога. Перед створенням її ми бачимо своєрідну раду Осіб Пресвятої Тройці. Це виражено словом «створімо». Людина зображується як співпрацівник Божий, котрій дається заповідь оберігати сад, обробляти його, тобто робити його ще кращим. Бог приводить до Адама тварин і той дає їм імена. Ім’я в древності сприймалося як таке, що пов’язано із самою сутністю істоти, тому, коли Адам дає тваринам імена, то це означає, що він бачить їхню сутність і бере участь у їхньому творенню. Крім того, в стародавній культурі знати чиєсь ім’я – це мати владу над цією істотою. Тому влада людини над тваринами виражається в Біблії в тому числі, що Адам дає імена тваринам.

Подібно, коли ми можемо назвати свої пристрасті своїми іменами ми одержуємо владу над ними. В бажанні Бога дати Адамові помічницю свідчить про турботу Бога. Ні Адам, ні Єва, вкінці ІІ глави не соромляться своєї наготи, це говорить про довір’я, відкритість та гармонію, котрі панували у відносинах між людиною та Богом та людиною і людиною.

Святитель Василій Великий бачив подібність людини із Богом у владі, котра дана людині. Ця влада над тваринним світом вказує на перевагу розуму, тобто образу Божого в людині, над природою.

Деякі Отці розрізняють образ та подобу. Образом вони називають те, що вкладено в людину від початку, а подобою – моральну подібність із Богом, до котрої нам ще потрібно дорости. Воплочення Христа, котре ми святкуємо, ставить перед нами завдання здобути цю подобу Божу вповні.

Святитель Іриней Ліонський сказав такі слова: «Слово Боже стало людиною, уподібнюючи Себе людині, а людину Самому Собі, щоби через подібність із Сином людина стала дорогоцінною для Отця. Хоча в давні часи було сказано, що людина створена на образ Божий, проте це ще не було показано, бо Слово Боже було ще невидимим. Коли Слово Боже стало тілом, Воно підтвердило і те, і  інше, бо істинно показало образ, Само зробилося тим, що було Його образом та відновило подобу, роблячи людину подібною невидимому Отцю».

Василій Великий закликає нас, «щоби ми стали подібними Цареві, щоби ми стали подібні Богу, щоби ми не втікали від Слова, котре здатне нас наблизити до Бога, і не закривали вух від слів, котрі здатні принести нам спасіння».

Людина була створена на образ Божий, а це означає, що не тільки людина мала характер схожий на Божий, але, що людина мала відіграти важливу роль в житті створеного світу. Іншими словами людина повинна була уподібнитися Богові у Його справах.

Адам створений як духовно-тілесна істота, що є носієм образу Самого Бога.

Гріх настільки змінив людей, що, коли вони почули голос Бога в раю, то в страсі та соромі сховалися між деревами, вже відразу забувши, що від Всюдисущого і Всезнаючого Бога ніде і нічого приховати не можна. Так всякий гріх віддаляє людей від Бога.

Але Бог, з милосердя Свого, став закликати їх до покаяння. Щоб люди зрозуміли свій гріх, зізналися в ньому перед Господом і спокутували його.

Фігури прабатьків стали символом горя і сорому людського.

Іван Золотоустий, говорячи про гріхопадіння наших прародичів, навчає, що змій, спокушаючи праматір Єву, використовує її слабкість, тому представив Бога заздрісним, щоб йому було зручніше принести обман та звести жінку. «Ні, напевно не помрете!. Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло. Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут. 3:4-6). Диявол, наповнивши чашу отрутою, подає її жінці, а та, не звертаючи увагу на смертоносну небезпеку, приймає цю отруту. Захоплена гріховним помислом, котрий їй вклав в душу спокусник, вона приймає цей помисел в себе та втягує в гріх і прабатька Адама.

Проте гріх, замість обіцяного знання, знімає з них одяг благодаті, одяг слави, в котрий вони були вдягнені. Гріхопадіння пробудило в них почуття наготи та сорому: «Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси» (Бут. 3:7). Задумаймося: з якої висоти та в яку пропасть було скинуто Адама та Єву через диявольську спокусу. Ті, котрі були одягнені в одяг слави тепер зшивають докупи листя смоківниці та вдягаються в них. Диявол, коли спокушає людину завжди обіцяє великі блага, натомість ми втрачаємо те, що маємо.

Як наслідок гріхопадіння у світ входить смерть. Праця, котра до цього приносила радість, від тепер стає тяжкою.

Людина втрачає владу над собою та над природою. Ми не можемо зупинити природні стихії, звірі стали для людини небезпечними, а її емоції, бажання та тілесні потреби нерідко стають сильнішими за голос нашого розуму. Ми знаємо, що для нас шкідливим є переїдатися, але при цьому не можемо зупинитися. Ми знаємо, що інтернет та соціальні мережі крадуть наш час, проте ми і на далі продовжуємо сидіти там.