Три святителі — троє великих кападокійців, отців церкви другої половини IV століття, що формально завершили догмат про Святу Трійцю.
Свято цих Трьох святителів відзначають в один день із 1076 року. Опісля того, як вони явились єпископу Євхаїтському Іоану і наказали залишити даремну суперечку про “переваги” котрогось із них над іншими. Оскільки всі вони, натхненні й проваджені Святим Духом, творили на благо Христової Церкви. Й тому нема поміж них ні якогось “першого”, ні “другого”, “більшого” або “меншого”, а всі вони – рівні та єдині.
А також усі троє мали таку ж тверду й непохитно міцну й праведну віру й довіру, яка, наприклад, була у тих же свв. Петра, Павла й інших Господніх апостолів та пророків, праведників й угодників і, зокрема, в Божі відкриття й об’явлення.
Молитвами цих святих Бог наш укріпляє мир, злагоду та однодумність серед християн, залагоджує єретичні протиріччя. Не випадково, що після Різдва Христового Церква святкує пам’ять їх усіх – зокрема кожного і трьох разом. 14 січня вшановують Василія Великого, 7 лютого – Григорія Богослова, а 9 лютого – Йоана Златоустого. 12 лютого вони вшановуються разом, увінчані піснеспівами і похвалами.
Святі були найбільш освіченими, ерудованими та мудрими людьми свого часу. Їх подвижницьке християнське життя дивовижне і гідне захоплення. Василій Великий та Григорій Богослов були ровесниками, від студентських літ друзями-побратимами і соратниками в житті. Йоан Златоустий молодший від них на вісімнадцять літ. Цим трьом угодникам були притаманні жага до знань, гострий розум та любомудрість, яка вела їх до пізнання божественних законів.
Звеличення Трьох Святителів дають їм дуже докладні особистісні характеристики. «Великий» – свідчить про велич учителя, вихователя, теоретика; Богослов – про богонатхненність проповідника; Златоустий – символізує «золото уст» подвижника і мученика, талановитого і блискучого оратора.
Василій Великій (329-379).
Його батьки і його діди це визначні патриції, заслужені і впливові люди та безстрашні визнавці святої віри. Св. Василій мав надзвичайні здібності, кмітливість, велике прагнення до знань. Заможне положення його батьків, відкрили йому дорогу до найвищих і найславніших шкіл і професорів того часу. Англійський історик Ф. Форвар описує особу св. Василія так: «Його риси і статура, його струнка постать, розумне обличчя, кмітливість, серйозна поведінка — свідчили про його шляхетне походження. Цілеспрямованість його характеру обеззброювала його ворогів і прихиляла приятелів.»
Св. Василій від дитинства аскет і великий богослов. Будучи архієпископом Кесарії у Каппадокії, він проявив себе як геройський оборонець святої віри, добрий організатор, знаменитий оратор-проповідник, визначний письменник, реформатор Богослужіння і Святої Літургії, ревний опікун сиріт та убогих, законодавець монашого життя в монастирях.
За своє коротке життя († 379) святитель Василій залишив нам безліч богословських праць: дев’ять бесід на Шестоднев, 16 бесід на різні псалми, п’ять книг на захист православного вчення про Святу Трійцю, 24 бесіди на різні богословські теми, сім аскетичних трактатів; правила чернечі; статут подвижництву; дві книги про Хрещення; книгу про Святого Духа, кілька проповідей та 366 листів різним особам.
Його пам’ять святкує наша Церква в день його смерті 1(14) січня.
Григорій Богослов (326-390).
Його батько, також на ім’я Григорій, був єпископом у Назіянзі в Каппадокії. Ще до його народження, його побожна мати Нонна дала обітницю віддати дитину на служіння Богу. Тому, коли вручаючи синові Святе Письмо, вона сказала: «Як обіцяла, приношу тебе Богу, тож сповни моє бажання. Ти народився у наслідок моїх молитов. І за це тепер молюся, щоб ти був досконалий. Вручаю тобі, мій сину, цей дорогоцінний скарб, орудуй ним через ціле своє життя, а в майбутньому отримаєш ще більші блага».
Як св. Василій так і св. Григорій здобув вищу освіту. По дорозі до Афін, його корабель в морі потрапив у шторм. Він тоді ще не був похрещений, і у страху перед тим щоб не померти нехрещеним, він склав обітницю, якщо він врятується, то присвятить себе служінню Богу. В Афінах він зустрів св. Василія і вони стали кращими друзями на ціле життя. Про їхнє життя в Афінах він коротко каже: «Ми знали тільки дві дороги: одну до храму на молитву, а другу до школи на науку».
Його батько, що був єпископом, висвятив його на священика, а пізніше св. Василій призначив його єпископом Сазіми. Св. Григорій через кілька років став архієпископом Константинополя. Він відзначився, як глибокий проповідник, його проповіді це мистецькі перлини й архітвори риторики. Св. Григорій – це великий проповідник Святої Трійці. Догмат про Святу Трійцю він кладе в основу християнської релігії. За свої богословські науки дістав назву Богослова. Візантійці називали його християнським Демосфеном.
Св. Григорій — від народження тихий, ніжний, співчутливий. Завжди мріяв про життя в молитвах на самоті.. Він залишив після себе духовну спадщину – це проповіді, поезії і листи. Написав прегарне Надмогильне Слово в честь свого друга св. Василія Великого та в честь свого батька – єпископа Григорія.
25 січня 389 року святитель Григорій Богослов переставився до Господа, залишивши велику спадщину: 243 послання, 507 духовних віршів і 45 проповідей.
Іоанн Золотоустий (347-407).
Святитель Іоанн Золотоустий — неперевершений проповідник, цілитель душ, безвідмовний заступник скривджених, безстрашний викривач сильних світу цього, один з найбільших учителів християнства.
Відлученого від Церкви на двох соборах святого Іоанна оголосили єретиком, чаклуном, злодієм, розтлителем (усього 47 пунктів смертних злочинів у звинувачувальному акті) та заслали на край світу, щоб ізолювати його божественний дар — полум’яне богонатхненне слово — найстрашнішу для беззаконників зброю.
Та саме життя жорстоко гнаного святителя стає втіленням усіх його проповідей, взірцем досконалої незлобивості, непохитної віри, незламної мужності й відваги, божественної терпеливості, найвищої подяки у скорботах, благословення всіх Божих присудів.
Останні слова святителя, змученого тяжкими хворобами та жорстоким конвоєм, були: «Слава Богу за все!»
Друзів і прихильників Іоанна було проголошено сектою іоанітів, їх переслідували, безкарно грабували, ув’язнювали, вбивали. Ім’я Золотоустого намагалися викорінити не лише з Церкви, але й з пам’яті людей. Та вже через 30 років Константинополь зустрічав вигнанця… Босфорська протока перетворилася на вогняне море: не було місця між човнами — усе місто зі свічками та смолоскипами вийшло зустріти свого нетлінного патріарха… І немає зараз імені святого, яке б Церква згадувала частіше за Іоанна Золотоустого — кожен день на кожній Літургії…
«Багато кривдників, але скривджених немає жодного. Ті, що здаються скривдженими, насправді не є такими, якщо тільки страждання переносять мужньо… Кривди, що ми терпимо несправедливо, Бог зараховує нам або на відпущення гріхів, або на примноження нагороди… Так і учні Господні в гоніннях, катуваннях і незліченних бідах залишилися переможцями тих, хто катував і гнав їх».
«Я прошу ваших молитов. Ваші молитви — для мене стіна і твердиня! Молитва загасила вогняну піч. Молитва загородила пащі левів. Молитва відкрила рай… Такої твердині прошу у вас, такої милості потребую».
«Христос біля дверей ваших, відчиніть Йому. Вам належить віддати Йому найкращу кімнату, а Він просить у Вас лише кутка. Розмістіть Його, де хочете, на задвірках з вашими слугами, у повітці чи хліву з вашими конями й віслюками — тільки прийміть Його» (свт. Іван Золотоустий).
День пам’яті святителя Іоанна Золотоустого Церква святкує 26 листопада. 9 лютого вшановують перенесення мощей святого.